історія являє собою лінійний процес

Лінійна перспектива історичного процесу проходить через все середньовіччя (де історія обмежується рамками: створення світу – кінець світу) у вигляді різноманітних Версій теорії прогресу (просвітницької, сенсімоновской, гегельянської, марксистської, позитивістської-еволюціоністської тощо) доживає до наших днів. Але лінійний розвиток суспільства може відбуватися в двох напрямках-прогресивному і регресивному. Наведене вище визначення прогресу вказує на відносність цього поняття. Весь же шлях розвитку суспільства являє собою сукупність різних за величиною замкнутих циклів, які складають один гігантський часовий цикл. Образ часу тут вже не стріла, а коло.

Ідея лінійного розвитку історії та можливість прогресивного розвитку суспільства вперше явно виражені в середньовічній філософії. Згідно з християнським світоглядом, історія являє собою лінію, початок якої - гріхопадіння перших людей, а кінець - друге пришестя Христа, Страшний суд і наступ царства Божого на землі. Для пояснення характеру історичного процесу Ф. Ніцше запропонував ідею вічного повернення. О. Шпенглер (див. Історія не розвивається лінійно, а являє собою ряд незалежних, неповторних і замкнутих культур. Кожна культура - організм, що має індивідуальну долю і душу, що переживає періоди виникнення, розквіту і вмирання. Душа культури виражається в символах, завдяки яким цю культуру можна осягнути.

Вони виокремлювали три найважливіших напрями лінійної філософії історії: прогресивний, регресивний і циклічний. Наприкінці XIX - на початку XX ст. була обґрунтована так звана нелінійна концепція історичного розвитку. Розглянемо ці напрями більш докладно. 3) суспільно-економічна формація являє собою етап у розвитку суспільства. Виокремивши виробничі відносини з усіх інших соціальних зв'язків, Маркс виявив їхні основні типи. Таким чином з'ясувалося, що різні соціальні організми можуть мати як однакову соціально-економічну структуру, так і різну (тобто виробничі відносини різних типів).

Філософія історії (Термін ввів Вольтер) являє собою особливий розділ філософії, пов'язаний з інтерпретацією історичного процесу та історичного пізнання. Звідки ми і куди йдемо? Чого чекати від сьогодення і майбутнього? - Вічні питання і теми філософствування з приводу історії. Прийнято вважати, що «батьком історії» є давньогрецький мислитель Геродот (ок.485 - 425 рр. До н.е.), який прагнув описати діяння людей і виявити їх причини, «щоб знайти істину і зберегти її для нащадків». Давньогрецькі філософи (Демокріт, Платон, Арістотель та ін.) Намагалися осмислити природу суспільного процесу і.

Лінійний, або унітарно-стадійний (формаційний), підхід до вивчення історичного процесу виявляється в поглядах на всесвітню історію як на єдиний процес поступального розвитку, що передбачає існування взаємопов'язаних стадій соціокультурного розвитку людства. Спершу він поширювався на процеси навколишньої дійсності, згодом був застосований і до історії. Його появу дослідники пов'язують із сприйняттям просторово-часових реалій ще скотарськими кочовими племенами, які, перебуваючи у постійному русі, моделювали у своїй уяві й світ на зразок лінії — маршруту.

Історичний процес — зміна суспільних подій, пов'язаних між собою прямими або опосередкованими причинно-наслідковими зв'язками. Людська свідомість сприймає розподілену в часі зміну подій у ретроспективі та перспективі як ходу історії. І.п. має свою динаміку. У добу революційних потрясінь хода історії прискорюється. Але бувають епохи, коли, як здається людям, в суспільному житті не відбувається жодних істотних змін. Перші спроби розібратися в динаміці історичних подій були зроблені у стародавні часи.

Вони виокремлювали три найважливіших напрямки лінійної філософії історії: прогресивний, регресивний і циклічний. Наприкінці ХIX – початку ХХ століть була обґрунтована так звана нелінійна концепція історичного розвитку. Розглянемо ці напрямки більш докладно (схема 15.4): Схема 15.4. Уявлення античних філософів про. 3) суспільно-економічна формація являє собою етап у розвитку суспільства. Виокремивши виробничі відносини з усіх інших соціальних зв’язків, Маркс виявив їхні основні типи. Всесвітньо-історичний процес набагато багатший за таку теоретичну модель. Тож на часі стає необхідним доповнити це тлумачення іншим, нелінійним підходом до розуміння історії, яким є так званий цивілізаційний підхід.

Філософія історії розглядає і оцінює історію з точки зору виявлення закономірностей історичного процесу, вивчення специфіки історичного знання, сенсу і спрямованості людської історії. У сучасній соціальній філософії існують два підходи до розуміння. Історія – це філософія, яка вчить нас за допомогою прикладів. Лорд Болінброк. Філософія історії розглядає і оцінює історію з точки зору виявлення закономірностей історичного процесу, вивчення специфіки історичного знання, сенсу і спрямованості людської історії. Революція являє собою стрибкоподібну якісну зміну суспільства, його сутності, є етапом розв’язання історичних суперечностей, конфліктів.

Відповідно, лінійна модель історії – розуміння історії як спрямованого процесу, в якому жоден зі станів системи не повторюється в жодній з попередніх стадій. Система поступово наближується до певного загального стану. Дана модель є сумісна з твердженнями про неминучість і незворотність історичних процесів, незалежність змін від людських дій, спрямованість історії до наперед визначеного фіналу (фаталістичні і механістичні погляди) . Циклічність являє собою найбільш природний часовий ритм. Циклічний характер спостерігається в багатьох процесах історичного розвитку соціальних систем. Циклічність властива будь якій просторовій динаміці. Як правило, вона містить в собі еволюційну складову (розвиток за спіраллю).

Картина історії являє собою не односпрямований лінійний процес, а безліч розбіжних і перехресних ліній розвитку. Історія не є розвиток єдиного людства — це розвиток культур, що існують поруч у часі або просторі і кожна з них живе своїм самостійним життям, має власну долю, власну історію, власну систему цінностей. Кожна культура має завершений цикл розвитку: вона народжується, досягає розквіту й гине. Данилевський критикував загальноприйняту схему розподілу світової історії на Стародавність (Античність), Середні віки і Новий час. Поняття «культурно-історичний тип» — центральне в ученні Данилевс.

Структура історії розкривається в системі стадій, ступенів і етапів розвитку суспільства. Є багаторівневі, сферні, «шкатулкові» («матрьошкові») інтерпретації структури історії. Відомі лінеарні (стрічкові, лінійні) і плюралістичні (паралельно-множинні) схеми історичного процесу. У різних періодизаціях виділяють дві, три, п'ять і більше стадій історичного процесу. Різнобій у тлумаченні структури історії визначений вибором історичної логіки й основ періодизації, критеріїв виокремлення історичних стадій.

Соціальний процес являє собою процес історичний, існує три концепції історії: циклічна, лінійна та нелінійна [5; 6]. Циклічний характер соціальних змін зустрічається ще у Гесіода в його циклічній зміні “золотого”, “бронзового” та “залізного” віків. У Платона зміни також мають циклічний характер: суспільство проходить різні стадії, згодом повертаючись до вихідного стану.

Сучасний період історії характеризується відчутними інтеграційними процесами, що означають перехід людства від схеми локальних соціоісторичних утворень до єдиної людської цивілізації. Зазначений процес вимагає відповідних змін у методологічних побудовах філософії історії в бік інтеграції вже відомих на сьогодні підходів до історичного процесу. Лінійна модель сягає своїм корінням біблійної традиції, яка відстоює прямолінійний розвиток історії. Ключовим моментом, що дозволяє віднести. «Осьовий час являє собою фермент, що пов’язує людство в межах єдиної світової історії» [1, c. 76]. Характерно, що континуальність лінійної моделі історії К. Ясперса доповнюється ним самим «можливими» елементами дискретного.

З виникненням християнства виявилося можливим інше розуміння історії, яке можна назвати лінійним. Так знаменитий розповідь Гесіода про послідовному проживанні людством кількох епох, століть своєї історії - від золотого до залізного - виявляв саме лінійне розуміння історичного процесу. Подія життя Христа показало, що зміна поколінь в людської земної реальності не є щось безглузде, що воно не є порожнім коловращением різних епізодів світової історії, випадково сусідніх або розділених віками, як це іноді уявлялося в античності, але являє собою дійсний процес входження тимчасового світу у вічний світ.

По-перше, історію цікавлять переважно локалізовані в просторі та часі суспільні події, процеси, явища, тоді як філософію історії — масштабні цілісні соціокультурні формоутворення. Античне суспільство, феодальне суспільство, буржуазне суспільство являють собою такі сукупності виробничих відносин, кожна з яких разом з тим знаменує собою особливий ступінь в історичному розвитку людства. Термін "суспільно-економічна формація", точніше — "економічна суспільна формація", вперше з'явився у передмові до праці "До критики політичної економії". За сучасних умов однобічність тлумачення історичного процесу як лінійної схеми, що складається з п'яти суспільно-економічних формацій, очевидним фактом.

Факт історії суспільства стає можливим розглядати як комунікацію, звісно, абстрагувавшись від решти його характеристик, а зате зосередившись на його смислових зв'язках з іншими комунікаціями. А історичне джерело? Як ту ж таки комунікацію. У результаті факт і джерело виявляються тотожними, із тим лише уточненням, що лише мізерна частка джерел-комунікацій минулого є для нас доступними. Отже, дослідження джерела стає дослідженням факту. При цьому досліджуваний факт-комунікація вказує і на себе, і на якісь інші факти-комунікації, з якими він має системні смислові зв'язки. Виявлення остан.

по-друге, необхідно переосмислити принцип лінійного розвитку історичного процесу взагалі; по-третє, варто відмовитися від ідеї довгострокової детермінації в історичному процесі та абсолютної історичної неминучості, закономірності. Певний теоретичний і методологічний потенціал для вирішення зазначеної проблеми, на наш погляд, має цивілізаційний підхід. Суть цієї концепції в самій загальній формі полягає в тому, що людська історія являє собою не що інше, як сукупність не повязаних один з одним людських цивілізацій. У неї чимало прихильників, серед яких такі відомі імена, як О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі.

Концепція культурно-історичних типів М.Я Данилевського. Заперечення ідеї єдності історичного процессу. Есе виконала. студентка гр. Р-21. У своїй книзі «Росія та Європа» він говорить, що картина історії являє собою не односпрямований лінійний процес, а безліч ліній розвитку. Він розглядає часовий рух людського суспільства як низку автономних послідовних і співіснуючих соціальних організмів, які він називає культурно-історичними типами, а на етапі зрілості — цивілізаціями.

Отже, згідно із теорією самоорганізації, історія являє собою вигляд спіралі, де людство чи окреме суспільство з ходом історичного процесу виходить раз за разом на новий виток розвитку, зберігаючи основне з минулого етапу. Які ж основні закономірності цього процесу формулює синергетика? - Еволюція соціуму супроводжується двома протилежними тенденціями - тенденцією ентропії і негентропії, що формують біфуркаційну і еволюційну його траєкторії. -Чим вища внутрішня неоднорідність системи, тим вищим є її негентропійний потенціал як субєкту управління.

Історія методології історії сповнена спроб знайти, описати і втілити в життя соціальні моделі альтернативного характеру, що пояснюють зміни в соціальному житті. Суть цієї концепції в самій загальній формі полягає в тому, що людська історія являє собою не що інше, як сукупність не пов’язаних один з одним людських цивілізацій. У неї чимало прихильників, серед яких такі відомі імена, як О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі. Російський мислитель розглядає всесвітню історію не як єдиний, моністичний, глобальний і лінійний процес неухильного поступального розвитку людства в цілому. До типологічного аналізу всесвітньо-історичного процесу російський історик прямує, „відштовхуючись” від поняття „природна система”.

Стосовно окремої людини історія являє собою не лише життєву школу, перелік історичних осіб дії яких викликають захват і бажання їх наслідувати, а й неможливість такого наслідування. Бо з одного боку, змінюються історичні умови, і діяти так. як попередники вже не має сенсу. З іншого боку, помилки людей історичного минулого малокорисні, тому що люди краще вчаться на власних помилках. За сучасних умов однобічність тлумачення історичного процесу, як лінійної схеми, що складається з п’яти формацій, стала фактом. Тому нагальною стала потреба доповнити це тлумачення нелінійним підходом до розуміння історій, конкретизацією погляду на природу одиниці історичного числення.

Історія україни. Короткий курс лекцій. Затверджено на засіданні вченої ради Протокол №.від.2007. Отже, історичний процес відбувається незалежно від волі і свідомості, мрій і теорій тих чи інших осіб. 3 Хронологічний принцип вимагає обов’язкового закріп-лення у пам’яті хронологічних дат. Дати – це вирішальна умова вивчення історії. Кожна січ являла собою укріплення, оточене ровом і валом з частоколом на ньому та баштами з вікнами для гармат. Висота валів сягала понад 10 м, на центральній площі височіла церква, будівлі старшини, пушкарня, а навколо – понад 30 куренів-казарм, де жили запорожці.